Боккаччо декамерон краткое содержание для читательского дневника. Анализ книги «Декамерон» (Д. Боккаччо). Джованни Боккаччо, биография
1348 год, итальянский город Флоренция. Разбушевавшаяся эпидемия чумы уносит жизни сотен тысяч людей, город стремительно пустеет. Все классовые различия стёрты, дружеские и семейные связи разрушены, город погряз в аморальности и хаосе. Встретившись в церкви, семь благородных девушек и трое юношей решают спрятаться от смертельной болезни и уехать в загородный дворец на время эпидемии. Слугам сразу же запрещено сообщать о каких-либо плохих новостях.
Дабы скрасить время, они задумывают каждый день по очереди избирать «Короля» или «Королеву» - главного за распорядок дня и общий досуг. На протяжении десяти дней молодые люди рассказывают друг другу свои истории - каждый по одной. «Король» задает тему на каждый вечер, которой все должны придерживаться. Дионео, славящийся своим остроумием и шутливостью, добивается права рассказывать свою историю последним и на произвольную тему. Пятницу с субботой решено сделать выходными днями и оставить без рассказов.
В начале каждого вечера перед рассказами автор показывает, чем живут молодые люди в поместье. И девушки, и парни являются образцами порядочности и благочестия, а их загородная жизнь представлена беззаботной и лёгкой. Этим подчеркивается контраст с персонажами их новелл, принадлежащих к разным социальным слоям и далеко не всегда отличающихся благородностью и честью.
Красной нитью через все новеллы проходят насмешки над общественным ханжеством и распутством алчного духовенства. Основными темами вечеров стали:
Умные, порядочные, щедрые и интеллигентные герои, не лезущие за словом в карман;
Остроумие, спасающее от бед и конфликтов;
Тема насмешек мужчин над женщинами и жён над мужьями;
Осуждение духовенства и Церкви в целом, претендующих на свою исключительную роль в обществе, и насмешки над слугами церкви, ведущими недостойный образ жизни;
Любовные переживания – трагические и счастливые любовные истории;
Превратности судьбы;
Возраст: старики представлены неприятными, лицемерными и циничными людьми, тогда как юнцы – чувственными, чистыми и искренними;
Упорство в достижении своей цели и находчивость;
Возвеличение чувства долга, рыцарского великодушия, способность контролировать свои эгоистические стремления для чужого блага;
Близкое к античному восхищение пропорциями и гармонией человеческого тела;
Отказ от характерного для Средневековья чувства вины за природное начало в человеческом теле;
Женщины как объект желаний, любовного томления или проявляющие материнские чувства.
В конце каждого дня рассказчики резюмируют вечер, делясь своими впечатлениями от новелл. Одна из девушек запевает балладу, связывающую все истории воедино. Практически во всех балладах раскрывается тема любовных переживаний.
Молодые люди проводят во дворце ровно две недели, в целом успев рассказать за это время друг другу 100 новелл. По истечении этого срока они все возвращаются во Флоренцию.
Через новеллы в «Декамероне» Бокаччо с точностью сумел передать жизнь всех слоев общества и их моральные принципы. В книге воспевается именно земная чувственная любовь, которой не присущи стыд или страх. Тем не менее автор отмечает важность сдержанности и рассудительности.
Картинка или рисунок Боккаччо - Декамерон
Другие пересказы и отзывы для читательского дневника
- Маяковский
Глашатай и певец революции - так известен миру Владимир Маяковский. Не просто поэт, восхваляющий приход новой жизни и отражающий ее судьбу, он был также актером
- Краткое содержание Тысяча сияющих солнц Халед Хоссейни
Мириам была рождена в Афганистане в середине 70-х годов прошлого века. Она появилась на свет вне брака. Отцом ее стал Джалиль, почтенный купец, имевший со своей торговли приличный доход
- Краткое содержание Тэффи Свои и чужие
Рассказ начинается с утверждения, что всех людей мы делим на «чужих и своих». Каким образом? Просто про «своих» мы знаем, сколько им лет и сколько у них денег. Эти важнейшие для людей вещи и понятия всегда стараются скрыть
- Краткое содержание Медведко Мамин-Сибиряк
Однажды мой кучер Андрей, предложил мне взять медвежонка, он узнал, что соседям зверя отдали охотники. Соседи же спешили подарить кому-нибудь, столь славное животное.
- Краткое содержание Булгаков Белая гвардия
События романа разворачиваются в морозный декабрь 1918 года. Умирает мать Турбинных. Алексей, Лена и Николка тяжело переживают потерю близкого человека.
другие значения
«Декамеро́н» (Il Decamerone, от δέκα «десять», ἡμέρα «день» - букв. «Десятиднев ») - собрание ста новелл итальянского писателя Джованни Боккаччо , одна из самых знаменитых книг раннего итальянского Ренессанса, написанная приблизительно в 1352-1354 годы. Большинство новелл этой книги посвящено теме любви, начиная от её эротического и заканчивая трагическим аспектами.
Название
Название книги «Декамерон» происходит от греческих слов δέκα - «десять» и ἡμέρα - «день», буквально переводясь как «Десятиднев ». Оно создано автором по греческому образцу - на манер титула одного из трактатов святого Амвросия Медиоланского - Hexaemeron («Шестоднев»). В Шестодневах, создаваемых и другими средневековыми авторами, обычно рассказывалось о создании мира Богом за 6 дней. «Декамерон» тоже книга о сотворении мира. Но творится мир в «Декамероне» не Богом, а человеческим обществом, - правда, не за шесть, а за десять дней.
Также имела вульгарно-простонародное прозвище (подзаголовок) «Принц Галеотто» (Principe Galeotto, букв. «Сводник»), которое намекало на идейных противников Боккаччо, силившихся доказать, что «Декамерон» подрывает устои религии и морали. Галеото - это рыцарь короля Артура Галехот, который способствовал взаимоотношениям Джиневры и Ланцелота, и упоминается в «Божественной комедии » Данте. Её персонажи Франческа ди Римини и Паоло впервые целуются под воздействием чтения этого фрагмента легенды («Одни мы были, был беспечен каждый, Над книгой взоры встретились их сразу.. и книга стала нашим Гелеотом…» , Ад, V.). Из Данте имя «Галеотто» вошло в итальянский язык как синоним сводника.
Сюжет
Схема этого произведения встречается у Бокаччо и раньше, в «Амето » (любовные рассказы семи нимф) и «Филоколо» (13 любовных вопросов). Структура сочинения двояка - используется «рамочная композиция» со вставными новеллами. Обрамляющие события книги происходят в XIV веке, во время эпидемии чумы 1348 года. Группа из 3 благородных юношей и 7 дам, встретившаяся в церкви Санта Мария Новелла, уезжают из охваченной заразой Флоренции на загородную виллу в 2 милях от города, чтобы там спастись от болезни. (Традиционно считается, что это Вилла Пальмьери во Фьезоле).
За городом они проводят свое время, рассказывая друг другу различные занимательные истории. Многие из них - не оригинальные сочинения Боккаччо, а переработанные им фольклорные, легендарные и классические мотивы - к примеру, из «Метаморфоз» Апулея, анекдоты, составлявшие значительную часть городского фольклора, и религиозно-нравоучительные «примеры», которыми уснащали проповеди прославленные служители церкви, французские фаблио и восточные сказки, устные рассказы современных ему флорентийцев. Боккаччо также черпал из итальянского сборника XIII века «Cento novelle antiche». Индийский сборник сказок «Панчатантра » повлиял на структуру и ряд новелл, а «Historia gentis Langobardorum» Павла Диакона - на способ описания чумы. (Сводную таблицу использованных им источников см. Список новелл Декамерона ).
новела друга
ПЕРШОГО ДНЯ
Цю новелу своїм десятьом друзям розповіла лагідна і красива НЕЙФІЛА.
Колись в Парижі проживав добрий і чесний торговець сукенами Джанното ді Чівіньі. Вів він дружбу з таким же багатим і чесним купцем, іудеєм на ім’я Абрам. Піклуючись про спасіння душі свого друга, став Джанното переконувати друга перейти в християнську віру. Іудей захищав віру, в якій був народжений, проте пізніше прислухався до вмовлянь Чівіньі і висловив бажання з’їздити в Рим і подивитися, як дотримуються християнських правил Отці Церкви на чолі з самим папою.
Джанното зажурився: він добре знав про «окаянства і злонравии» церковної верхівки. Чи можна після спостереження за життям тата і кардиналів прийняти християнську віру? Він намагався переконати Абрама, але той сів на коня і поїхав до Риму.
У Римі він зумів переконатися в тому, що і тато, і кардинали, і прелати відкрито распутничают, пиячать, віддаються гріху обжерливості і беруть хабарі.
Повернувся Абрам і на розпитування свого друга відповів, що церковні влади роблять все, щоб своїм огидним поведінкою стерти віру християнську з лиця землі.
«Незважаючи на це, – зробив несподіваний висновок Абрам, – християнська віра все шириться і торжествує. Це означає, що її опорою і оплотом є Дух Святий. Вона справжнє всіх інших. Тому я готовий прийняти хрещення. Я неодмінно стану християнином. Йдемо ж до церкви! »
новела десята
ШОСТОГО ДНЯ
Цю новелу розповів друзям Дионео.
У селищі Чертальдо в колишній час жили люди знатні і заможні. Раз на рік сюди був збирати пожертви чернець ордену Святого Антонія брат Лука. Він був великий балакун і йому завжди вдавалося непогано поживитися за рахунок роззяв. Він закликав допомагати монахам зерном і хлібом, а також сплачувати грошові внески. А за це, мовляв, Антоній весь рік буде берегти худобу.
Одного разу під час проповіді краснобай так розійшовся, що пообіцяв прихожанам показати перо з крила архангела Гавриїла, яке він упустив в Назареті, коли приніс Діві Марії благу звістку.
Два потішника вирішили посміятися над ченцем і потягли це перо з його речей. Перо архангела насправді було пером папуги, які були тоді в Тоскані рідкістю. Натомість же молоді люди підклали в скриньку вугілля.
Лука при великому скупченні народу відкрив свій скринька і виявив там вугілля. Він не розгубився, а взявся за довгий розповідь про свої вигаданих подорожах, мовляв, бродив він по світу і збирав святі реліквії. Наприклад, пузиречек з дзвоном дзвонів храму Соломона і вугілля, на яких був засмажений святий Лаврентій. Ларчик з вугіллям дуже схожий на скриньку з пером архангела – ось Лука і перелякав. Але це й на краще, це божественний знак – адже через два дні якраз Лаврентієв день.
Роззяви стали тіснитися у скриньки і просити дозволу доторкнутися до священних вугіллю. Тоді брат Лука став малювати цими вугіллям хрести на стінах і на білих сорочках дурнів. У цей день йому вдалося зібрати особливо багато пожертвувань.
Два потішника вдосталь насміялися, бачачи, як спритно Лука викрутився зі складного становища. Прийшли вони до Луки і повернули йому перо.
День другий
Оповідка шоста
По смерті імператора Фрідеріка Другого на короля Сицилії вінчано було Манфреда. При ньому служив неаполітанський дворянин на ймення Аррігетто Капече, одружений із вродливою панною, на ім"я Берітола Караччола. Влада на острові належала йому. Коли ж почув він, що король Карло убив Манфреда, зрозумів, що треба йому готуватися до втечі. Та остров"яни схопили Аррігетта і ще багато прибічників Манфреда та видали їх королеві Карлові, що запанував над усією Сицилією.
Збентежена такими подіями, вагітна мадонна Берітола, узявши з собою свого восьмирічного сина Джусфреда, утекла на острів Ліпарі. Там вона народила дитину і нарекла її Скаччато, тобто Вигнанець. Найнявши для немовляти няньку, вона на невеликім судні вирішила пливти до Неаполя, до своєї родини. Але бурею їх віднесло до маленького острова. Мадонна Берітола зійшла з усіма на берег, знайшла там відлюдне місце та стала оплакувать на самоті свого Аррігетта. Так вона чинила щодня, і ось одного разу, коли вона туди пішла, на їхнє судно напала піратська галера, полонила її синів та няньку і попливла далі морем.
Коли мадонна Берітола повернулась, то побачила вдалині галеру і зрозуміла, що "слідом за мужем і діток своїх утеряла". Кликала чоловіка та синочків, доки не впала, не зомліла на березі.
Заходила ніч, і жінка, повернувшись до притомності, пішла до печери, де всі дні виливала свій жаль.
Зголоднівши, почала їсти всяке зілля. Раптом до ближньої печери зайшла козуля, а за якусь мить знову подалася до лісу. Жінка побачила там маненьких козенят. Вони були такі милі, що вона стала годувати їх груддю.
Козенята не гребували, а бідна жінка знайшла собі компанію на безлюдному острові.
Через кілька місяців пристав до острова пізанський корабель, шукаючи захисту від бурі. Плив на ньому шляхетний пан Куррадо з роду маркізів Малеспіні. Коли він та дружина гуляли по острову, їхні пси накинулися на двох козуль. Зацьковані козулі кинулися до печери. і мадонна Берітола дрючком відігнала собак. Куррадо був страшно здивований тим, що на острові живе жінка, і вмовив її розповісти, хто вона така і що тут робить.
Коли Куррадо почув правду, то заплакав із горя, бо добре знав Ар-рігетта Капече. Жінка не хотіла пливти з цими людьми, тому Куррадо лишив на деякий час із нею свою дружину, щоб та одягла та нагодувала мадонну Берітола, і нарешті та погодилась. Вона також взяла з собою козулю з козенятами. На кораблі дивну жінку стали звати Сарною.
Пірати, що захопили в полон синів і няньку, відвезли їх до Генуї. Коли там господарі галери паювали здобич, полонені припали мессерові Гваспарріні д"Орія, який узяв їх за рабів.
Мамка була жінкою розумною та обачною. Вона вирішила нікому не виявляти до слушного часу, якого роду діти. Старшого ж сина вона стала називати Джаннотто ді Прочіда. Отак жили вони не рік і не два, виконували будь-яку чорну роботу. Коли Джаннотто виповнилося 16, він утік на галери, що пливли до Олександрії, побував у багатьох країнах та довідався, що батько його не загинув, тільки сидить у в"язниці. Блукав він довго по світу, поки не прибився на службу до Куррада Малеспіни. "І хоч він не раз бачив матір, котра допомагала Куррадовій жінці, проте ні він ЇЇ не впізнав, ні вона його,- так дуже обоє змінилися, відколи бачились востаннє".
Вдова, донька Куррада, Спію., закохалася в юнака, і Він теж. Одного разу вони кохались на галявині і незчулися, як підійшла Спінина мати, а за нею й сам Куррадо.
Обурений батько вирішив скарати їх ганебною смертю. Мати умовила його зглянутися на закоханих. Куррадо укинув їх до в"язниці, нехай там помучаться.
Уже з рік бідували Джаннотто і Спіна, тим часом король Педро Арагонський одняв Сицилію в короля Карла. Коли Джаннотто дізнався про це від свого вартівника, то відкрив йому, хто він насправді є і як його звуть. Куррадо, почувши про розповідь, спитав у мадонни Беріто-ли, чи не мала вона сина на ім"я Джусфред. якому на цей час виповнилося б 22 роки. Почувши відповідь, він вирішив зробити велике благодіяння: одружити закоханих. А трохи пізніше він ощасливив і матерів, сказавши їм правду.
Коли син та матір розповіли одне одному про свої пригоди, Куррадо оголосив своїм друзям, що видає доньку заміж, і розпорядився влаштувати пишну учту. Джусфред попросив його знайти брата на Сицилії, а також дізнатися про батька, що він і як він, щоб вони повернулися до сім"ї.
Куррадо все розповів мессерові Гваспарріно, і той звільнив своїх рабів, а також видав свою одинадцятирічну доньку, ще й не саму, а з. великим віном, за Вигнанця, бо знав, хто такий був і є Аррігетто.
Бучно відгуляли весілля.
Аррігетто, дізнавшись, що його сім"я жива, вислав фрегат і з радістю прийняв у себе в Палермо дружину й молодят.
День десятий
Оповідка дев"ята
За цесарювання Фрідеріка Першого християни спорядили загальний хрестовий похід, щоб Святу землю од невірних визволити. Прочувши про це заздалегідь, Саладін, славетний володар і султан вавилонський, задумав подивитись на власні очі, як християни готуються до походу. Він рушив у дорогу перевдягнутий купцем, із собою взявши тільки двох мудріших супутників та трьох слуг. Мандрував по Ломбардії, а надвечір між Міланом і Павією здибались вони з місцевим шляхтичем, на йменя мессер Торелло д"Істрія, котрий повертався з охоти додому. Шляхтич вирішив ушанувати чужоземців у себе в маєтку і поїхав попередити свою дружину про їх приїзд, а слугу відправив з іноземцями. їм було відведено покої, їх роззули, принесли їм холодного вина, а господар увесь час вів люб"язну бесіду (Саладін і його слуги добре знали латину). Торелло одразу зрозумів, що це люди значніші і славніші, ніж йому здалося із самого початку. Тому він вирішив продовжити їх ушанування наступного дня. Хитрощами він зоставив їх у себе ще на один день.
Хоча Саладін і його супутники звикли до пишноти, але вони дивувалися цій привітності та гостинності, бо знали, що господар простий собі шляхтич. По обіді гості побачили дружину Торелла, вродливу і високу станом, пишно вбрану, і двох його діток. Гості дуже хвалили синів, шанували господиню. Вона звеліла принести кожному по парі плащів, підшитих єдвабами та хутром, три жупани та тонкої білизни.
"Вельможні гості дивом дивувались, бачивши, що мессер Торелло нічим для них не скупиться..." Мессер Торелло подарував їм у дорогу трьох здорових коней і для слуг так само троє свіжих, кріпких коненят та провів їх далеченько за місто.
Саладін із своїми супутниками поїхав далі, твердо вирішивши, що як тільки живий буде, як не загине на війні, яка почнеться незабаром, то вшанує мессера Торелла з не меншою пишнотою, ніж той ушанував його.
Коли проголошено було хрестовий похід, мессер Торелло вирішив і собі йти до війська. І попросив дружину: хоч що з ним станеться, як не буде від нього звістки, що живий, зачекати на нього, не виходити заміж за іншого один рік, один місяць і один день, рахуючи з того дня, коли він від"їжджає. Дружина пообіцяла і, знявши персня зі свого пальця, віддала чоловіку, щоб той згадував її, якщо вона помре.
У війську християн, як на гріх, почала лютувати велика пошерсть, і султанові вдалося полонити всіх тих, хто залишився живий. І мессера Торелло також. Султан його спочатку не впізнав, називав не інакше, як Джавуром (себто, по-їхньому, християнином). Кілька разів поривався Торелло втекти, але йому не щастило.
Одного разу прибули до Олександрії генуезці, і він надумав написати до своєї дружини, що він живий і намагатиметься якнайшвидше прибути додому.
Якось Саладін заговорив із ним про птахів, і Торелло усміхнувся по-своєму, одними губами. Саладінові запам"ятався той порух, і він, пильно придивившись, пригадав Торелло. Показавши йому одяг, що його давала дружина шляхтича, попросив знайти знайомий. Коли невільник помітив той одяг, Саладін обійняв його ласкаво і нагадав християнину, де вони бачились із ним раніше. Обидва несказанно раділи зустрічі.
Тим часом серед полонених помер і був похований Торелло з Діня, і всі подумали, що нема вже на світі мессера Торелло з Істрії. Ця звістка дійшла й до його дружини, тим більше що вона (так сталось) не одержала од чоловіка звістки. Родичі почали вмовляти її, щоб ішла знову заміж. Кілька разів вона відмовлялась, але мусила погодитись на шлюб, коли мине час, що її чоловік призначив.
Коли до її весілля зостався всього тиждень, Торелло дізнався, що його листа дружина не одержала, і зажурився, бо минув вже рік і майже місяць, відколи його немає вдома.
Коли довідався про те Саладін, то прийшов до нього і заспокоїв: ворожбит за одну ніч чарами може перенести мессера Торелла на ліжку в Павію. Так і було зроблено: сонного, його було перенесено на ліжко, і сам султан поклав йому в приголів"ї предорогий вінець, надів на палець каблучку з карбункулом, "що світився так, як смолоскип горів", та приперезав йому шаблю, оздоблену коштовностями, на шию почепив намисто з перлів і самоцвітів і поставив із двох боків дві золоті тарелі, повні червінців,- всього не перекажеш.
Коли настоятель Петрівського собора в Павії, Тореллів дядько, побачив у церкві сонного лицаря, він не одразу пізнав його. Та той із ним привітався і пояснив, що він його небіж.
Їм треба було поспішати, тому що весілля жінки Торелла станеться вже сьогодні. Вони вдвох прийшли на весільний банкет, там були всі впевнені, що Торелло мертвий. Чужинця було посаджено навпроти жінки, що була у весільному вбранні, але виглядала дуже засмученою. Щоб перевірити, що дружина його пам"ятає, він зняв з руки персня, що вона йому подарувала, коли він від"їжджав, і, поманивши до себе слугу, сказав, що в його краї є такий звичай: коли якийсь чужинець гуляє на весіллі в молодої, то вона, щоб показати, що їй приємна його присутність, посилає йому вина в келисі, з якого сама після гостя доп"є до дна.
Жінка так і зробила, а він, узявши до рота персня, вкинув його в келих. І коли дружина пила з нього, щоб додержатись звичаю чужої країни, то, побачивши свій перстень, закричала, що чужинець - це мессер Торелло, і кинулась йому на шию. Всі зняли великий гам. Дружина одягла на палець перстень, що вийняла з келиха, а на голову - вінець, що їй прислав султан. Мессер Торелло віддав частину подарованих йому коштовностей тому чоловікові, який витратився даремно на весілля, а також сповістив Саладіна про своє щасливе повернення.
Книга «Декамерон» Джованни Боккаччо - одно из самых ярких и известных произведений эпохи Раннего Возрождения в Италии. О чем повествует эта книга и чем она заслужила любовь читателей, вы сможете узнать из данной статьи.
К вопросу о названии
«Декамерон» буквально переводится с древнегреческого как «десятиднев». Здесь автор следует традиции греческих текстов, которая пошла от Амвросия Медиоланского, посвященных теме создания мира за шесть дней - "Шестодневов". Как и в подобных текстах, в "Декамероне" название напрямую отсылает к сюжету. Однако, в отличие от средневековых трактатов, мир творится не Богом, но человеком, и не за шесть, а за десять дней.
Кроме официального названия, книга имела подзаголовок «Принц Галеотто» (на итальянском "Галеотто" означает «сводник»). Оно намекало на противников Боккаччо, доказывавших, что писатель своими новеллами подрывает нравственные устои общества.
История создания
Считается, что «Декамерон» Боккаччо был написан в 1348-1351 годах в Неаполе и Флоренции. Своеобразным поводом и источником вдохновения для писателя стала чума 1349 года - вполне реальный исторический факт, использованный им в произведении.
Первоначально опубликованная книга стала популярна не у задуманной целевой аудитории - итальянской интеллигенции, а у купцов, читающих "Декамерон" как сборник эротических историй. Но ближе к 15 веку произведение стало популярно среди других слоев населения Италии, а после - и во всей Европе, принеся Боккаччо мировую известность. С момента изобретения книгопечатания "Декамерон" стал одной из самых издаваемых книг.
"Декамерон" был внесен в Индекс запрещенных книг 1559 года как антиклерикальное произведение. Церковь сразу же осудила произведение и его автора за множество безнравственных деталей, что послужило поводом для сомнений Боккаччо в том, имеет ли "Декамерон" право на существование. Он даже планировал сжечь оригинал, от чего его отговорил Петрарка. Впрочем, до конца стеснялся своего детища, раскаиваясь в его создании.
Жанр "Декамерона"
Как отмечают исследователи, Боккаччо в книге «Декамерон» довел до совершенства жанр новеллы, придав ей столь привлекательные для читателя черты - яркий, сочный народный итальянский язык, интересные образы, занимательные сюжеты (которые были хорошо знакомы, но подчас трактовались совсем необычно). Центром внимания автора стала типично ренессансная проблематика - самосознание личности, поэтому "Декамерон" часто называют «Человеческой комедией», по аналогии со знаменитым произведением Данте.
Благодаря новому подходу Боккаччо стал основополагающим для Возрождения - никогда ранее он не достигал такого расцвета, хотя существовал давно.
Текст Боккаччо любопытен по структуре. Он представляет собой «рамочную» композицию со вставленными в нее многочисленными новеллами. Большая их часть посвящена любовной теме, которая варьируется от легкой эротики до настоящих трагедий.
Основное действие происходит в 1348 году во Флоренции, охваченной В одном из городских соборов встречаются молодые знатные люди - семь девушек и трое юношей. Вместе они решают удалиться из города в отдаленную виллу, чтобы переждать там эпидемию. Таким образом, действие напоминает пир во время чумы.
Персонажи описаны как реально существующие люди, но их имена напрямую соответствуют их характерам.
Будучи за городом, они развлекают друг друга, рассказывая всевозможные истории - это уже не оригинальные тексты Джованни Боккаччо, но переработанные им разнообразные сказочные, фольклорные и религиозные мотивы. Они взяты из всех слоев культур - это и восточные сказки, и сочинения Апулея, и итальянские анекдоты, и французские фаблио, и нравственные проповеди священников.
Действие происходит в течение десяти дней, в каждый из которых рассказано по десять новелл. Сам рассказ предваряется описанием времяпрепровождения молодежи - утонченной и интеллигентной. Утром избирается королева или король дня, определяющий тему сегодняшних рассказов, а вечером одна из дам исполняет балладу, подводящую итог историям. В выходные дни молодые люди делают перерыв, поэтому всего они пребывают на вилле в течение двух недель, по окончании которых возвращаются во Флоренцию.
